Приєднуйся до нас

Що шукати?

За ЛаштункамиЗа Лаштунками

Полеміка

ВІН РЕЧІ І ЛЮДЕЙ НАЗИВАВ СВОЇМИ ІМЕНАМИ

Трагедія, що цього понеділка забрала одного з найталановитіших синів України, а, можливо, і не «найталановитішого», просто, він умів з гіркою саркастичною іронією говорити правду, змусила багатьох українців переосмислити переосмислити по-новому чимало пісень чи висловлювань Кузьми Скрябіна (Андрія Кузьменка).

Багато хто з політиків, тих, які боялися його нищівного для них гумору, в 2003–04 рр. його намагалися перетворити у запроданця, який грав «не на тих концертах». І багато хто тим політикам підгавкував, дехто навіть забороняв в’їзд з концертами до своїх міст. Але чи кожен з них задумувався, що «відлабати» концерт по райдеру (встановлену суму) – це ще не є агітувати за когось чи щось…
Скрябін був і залишився сьогодні для всіх «своїм пацаном за столом на кухні», бо саме він в ефірах, на відміну від усіх ура-патріотів умів говорити в голос те, що інші залишали вдома на тій кухні…
Він говорив просто, подекуди незлим лагідним матюком, як вигаданий ним сценічний образ іншого музиканта «Дзідзя», але він говорив щиро… Хоча за бажання міг би сказати усе зарозумілим «львівським» акцентом лікаря-стоматолога. Але він, якби йому не було колись добиватися вершин визнання, вибрав для себе стезю не «інтєлігента в білому халаті», а патлатого ласуха – українського хіпі…
Він був до неможливості простий і людяний, на відміну від багатьох заслужено народних колег по цеху. «Він би ніколи не посмів піде/раста обізвати «геєм». Він речі і людей називав своїми іменами», – кажуть сьогодні про нього його друзі. – «Він був далеким від прозахідних демократичних толеразмів і азійського хамства. Він був Кузьмою – пелехатим патріотом з Самбора на Львівщині, котрий не дожив до 48, але якого ще довго пам’ятатимуть, як Івасюка чи Яремчука, бо в його репертуарі окрім глузливих пісеньок й була глибока лірика української душі…»
Тому коли цього тижня Україна прощається з одним з найкращих своїх синів, мабуть, буде доречно дещо пригадати з останніх виступів Кузьми Скрябіна…
Пропонуємо читачам розшифроване на папері кілька останніх інтерв’ю-записів співака, зроблених напередодні трагедії, одне з яких було відзнято в Кременчуці. Саме уривок тексту якого, Редакція намагаючись відтворити його дослівно, а з пісні, як відомо, слів не викидають, подає дослівно:

«У людей сідають батарейки, просто-напросто. Вони не розуміють, що робиться – якщо чесно. Ось ті, принаймні з якими я спілкуюся, там чоловік 50–60, які постійно на війні, хтось більше, а хтось менше. Вони кажуть: «В нас сідають батарейки. Ми просто не розуміємо».

Понятно, що антитерористична операція не може тривати рік. Понятно, що то війна, але війною ніхто її не називає – то з якого приводу країна має мобілізувати людей на «антитерористичну операцію»? Давай, от в Борисполі терористи захоплять літак і з нас виберуть – скажуть: «Ти, ти і ти ідіть від терористів це забирайте…».

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

А то не є терористи. То є давним-давно війна. І те, що там робиться: ті кудись стріляють, і ті кудись стріляють. Гинуть мирні люди. Ніхто в нічому не врубається.
Тобто наша політика, видно, має якісь свої види на то все діло.

За який хрін, вибачте, стільки народу загинуло? – я просто не розумію. Тому, що ні один з тих… я писав такий «Лист до президентів» (слова подаються нижче – ред.) – він буде в моєму новому альбомі вже. На пісню. Я то все зробив. Тому, що я рахую, що ні один з усіх президентів України і ні один з депутатів, які там були, просиджували штани і крали в нас бабки – ні один не зробив нічого, ніг рама, щоб тої війни у нас не було.
Вони мене взагалі не рахують за якусь небезпеку. Вони мене мають за таку моль, як любу іншу людину в Україні. Таку, яку можна ось так – роздавити і витерти.

Вони собі живуть на інакшій планеті, і кожен новий, який приходить і доривається до тієї кормушки – йому падає забрало на очі, і він перестає соображати і думає: «Ну, ті – то ідіоти. Їх признали, що вони – ідіоти, а мені повезе», – і так гребуть, гребуть.

Парадокс у тому, що ніхто не хотів лишитися героєм в тій Україні. – Та запиши своє ім’я в історію, щоб твоїм внукам казали: «Боже, який у тебе був дідо, прадід – гетьман…», – йо-майо.
Зроби хоч щось – ніхто, ніфіга. Руїна.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Українці завжди вміють вибрати когось такого, що спочатку з вазеліном, а потім вже й без вазеліну… Не треба навіть в аптеку бігати – ми вибираємо такого, щоб «пожощтче». Садомазохізм такий в генах.
І ще, тим більше я думаю, що не особливо працює та тема… Думаю, що та гречана схема трошки працює, десь так на селі… А так, думаю, що там така фальсифікація йде, що там усе так зроблено, щоб ми навіть і не мали вибору.

Чому зараз не збирається майдан – вже рік?! По-моєму, приводів є вже більше чим з Януковичем. Загинуло вже стільки «Небесних сотень». Кожного дня «небесна сотня» гине. І тому ми не маємо шансів, фактично.
Треба контролювати тих людей, наприклад, яких ми вибрали…

Ну, як я маю до того депутата?.. Два рази піду… Ну, ось там в Тернополі я робив, пробував добитися до депутата – просто сусідні двері від мене, де я жив в готелі, це були в прийомну до якогось там депутата. Не пам’ятаю кого. Якийсь там, не буду казати погане слово… Припустимо Петро… «Ср..ка» – відносно так.

Я дивлюся з 13:00 по 15:00 прийомні години у нього з понеділка по середу…

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Понеділок: в двері гуп-гуп-гуп – глухо. Через годину – знову «Ср..ки» нема. Ще через годину я гуп-гуп-гуп – знову «Ср..ки» нема.
По щасливому випадку я і у вівторок там був. З першої до третьої нема «Ср..ки» – не приїхала «Ср..ка».
І ось питаюся того аналітика: «Була в мене в житті така ситуація – два дні гепав в двері. Ну, неможливо…»
«Ну, – каже мені, – треба у Верховну Раду йти».
А я: «Я – сантехнік з Градиська, ось уяви собі, і мені треба у Верховну Раду йти. Я приїжджаю у Верховну Раду й кажу: Знаєте, хочу знайти «Петра Ср..ку» і задати йому пару питань… Ось реакція охоронців ВР – повернули, дали копняка, але вже під мою ср..ку, а не під ту «Ср..ку», яку я шукав – і ти вже летиш назад, в Градиськ, «несолоно хлебавши». Але ти втратив свій час, свої бабки, бо треба ще було приїхати в Київ, треба… Тобто, шансів у нас нема.

Я рахую, що тільки, як вчора ті молоді пацани, що робили ті розслідування, що вони можуть просто обнародувати то і можуть сколихнути якісь там…
Є ж там якісь ідейні ще люди. Ідейних людей багато, але просто настільки глибокі коріння там, що ті ідейні люди поки безсилі.
Так що то такий, дуже довгий процес…

Думаю Порошенко тоже дограється з тою війною… То, що вони витворяють з тою війною, – то не можна…

Західна Україна. Заправка. Місто Рівне. Хірачить шансон по-руски, а вони стоять з такими бантами жовто-синіми, що аж ноги заплутуються, не можуть ходити. Кажу: «Люди, та ви ще гірші ніж той Путін, чим його пропагандистська машина. Ви ще гірші. Бо ви ось тут. І ви гниєте з середини…

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Так що то є, просто, відсутність гідності. Мама з татом не дали. В школі було по цимбалах, вулиця своє зробила…»

Іншу, не цілком офіційну, одну з останніх відеозгадкок Скрябін записав на камеру телефону і адресував «хлопцям Білгород-дністровської комендатури»
«Всім пацанам Білгород-дністровської комендатури привіт!
Дякую за високу нагороду (медаль з посвідченням). І мушу Вам сказати, що на початку лютого «вирубую вікно» і їду з Вами, тому що видно, що без мене, точно, там діла нема.
Смерть усім козлам!
Пацани, я ваш від «мозгу костей». Просто поважаю…
«Просто поважаю», – то мало сказати, що я відчуваю до Вас. Я гордий, що я дихаю одним повітрям з такими пацанами як Ви. І прекрасно розумію, що уся пиз/ота, яка сидить у Верховній Раді – то усе має бути стріляним і пиж/ним. Так що, хлопці, мусимо робити ту справу, бо як ніхто їм п/ди не дасть, то ніхто їм її не дасть – будуть ї/ти нас… Так що вибачаюся за народний жаргон. Чекайте в гості. Бульбу і горівку привезу – все решта з Вас.
Тримайтеся…»
Ось такими були одні з самих останніх відео звернень того хлопця, який для більшості українців в пам’яті залишиться просто «Скрябіним».

Підготував Тарас Боднар

Додаток:

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Слова до пісні, яку уже ніколи він не заспіває.

Лист до президентів України

Панове президенти є до вас розмова
Бо ми давно не чули від вас правдиве слово
І може я ніколи б не починав її
Та скажу вам відверто – причина у війні
В яку ви цю країну всі разом погрузили
І щоб її не було ви нічого не зробили
Невже за стільки років ви достатньо не нажили
Щоб заробляти гроші копаючи могили
Панове президенти є до вас питання
Чому ви всі живете як голубці в сметані
Тоді коли всі люди скидаються солдатам
Копійками, які ви ще в них не встигли відібрати
Чому ви не пошлете на війну своїх синів
Ні внуків, ні племінників, самих вас там не видно
Зате на смерть кидаєте чужих чоловіків
Скажіть мені, невже це виглядає справедливо
Чому холоднокровно ви зливаєте країну?
І у крові своїй ви власну топите дитину
Скажіть, будь ласка, чим всі люди в цій країні винні
Скажіть ціну, за скільки ви продали Україну!
Я хочу побажати вам, панове президенти
Відчути весь наш біль на собі перше ніж померти
А всім нащадкам вашим – я хочу тільки зла
Яке ви всі разом роками готували нам!

(с) Кузьма Скрябін

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Loading

Реклама

©2013-2020 "За Лаштунками". Всі права застережено. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання на видання "За Лаштунками" не нижче другого абзацу. Для інтернет-видань обов’язкове пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.

Політика Конфіденційності