Старший сержант Руслан М. після 18 місяців на фронті нещодавно поповнив ряди одного з ТЦК Івано-Франківської області. До того служив у мотострілецькому батальйоні 10 окремої гірсько-штурмової бригади. До війни чоловік працював на виробничому управлінні зберігання газу, має двох дорослих доньок та внучку.
Незважаючи на бронь, яку отримав від роботодавця 28 лютого 2022 року добровільно вступив до лав Збройних Сил України.
З початку повномасштабного вторгнення звільняв від загарбників Житомирщину та Київщину, а після того разом зі своїм підрозділом був передислокований на Схід України, де був у найгарячіших точках під Бахмутом, Лисичанськом, Сєвєродонецьком та Соледаром. Під час боїв отримав два поранення, останнє з яких не дозволило більше повноцінно нести службу на передовій, тому був переведений на службу по місцю проживання.
Найважче на війні, зізнається військовослужбовець – це втрачати побратимів з якими разом починали свій бойовий шлях, вчилися всьому пліч-о-пліч, допомагали та підтримували. Після повернення до дому відчуває, що дуже сильно змінилося ставлення населення до військових. Складається таке враження, що війна торкнулася тільки тих у кого в сім’ї хтось служить, а решта цього не розуміють.
Це одна з сотень історій військовослужбовців ТЦК. Не «хабарники», не «ухилянти» і не «родичі генералів». Справжні герої, які отримали поранення, мають бойовий досвід і з об’єктивних причин не можуть продовжити подальшу службу на передовій. Проте продовжують служити Україні.
Джерело: ІФ ОТЦК та СП
