Тут якісь ліваки майстер-клас з питань «відкритого суспільства» мають в Україні проводити. Але аби зрозуміти, що таке «відкрите суспільство» потрібно, в першу чергу, прочитати двох його адептів: Карла Поппера та його учня Джорджа Сороса, – пише на своїй сторінці відомий український філософ сучасності і політаналітик американіст Сергій Чаплигін:
Перший цікавий як теоретик, другий – як практик…
Будучи студентом Лондонської школи економічних та політичних наук Джордж Сорос познайомився з філософом та соціологом Карлом Поппером, який став в подальшому його ідейним наставником.
Саме Поппер познайомив молодого Сороса зі своєю соціологічною теорією рефлексивності, в якій досліджується зв’язок між мисленням та реальністю. І саме вона дуже вплинула на менталітет і майбутні рішення Сороса, який пов’язує свій успіх саме з цією теорією рефлексивності.
У Карла Поппера є дві сторони: наукова та соціальна.
Карл Поппер. Гносеологічний аспект.
Він запропонував розрізняти такі три «світи»:
1. світ фізичних об’єктів чи фізичних станів;
2. світ станів свідомості чи розумових (ментальних) станів,
3. світ продуктів людської свідомості у вигляді матеріальних та нематеріальних об’єктів культури.
У такому прочитанні світ бачиться як мережа взаємовпливів та коадаптації процесів фізичного світу, психічних станів та культурних форм. Кожен із світів виступає посередником у розвитку інших світів. Світ 1 і світ 3 відкриті один одному завдяки їхньому опосередкуванню через світ 2.
«Світ 2 – світ свідомості – стає на рівні людини все більшою і більшою мірою сполучною ланкою між світом 1 і світом 3. Всі наші дії у світі 1 схильні до впливу того, як ми засобами світу 2 розуміємо світ 3. Ось чому неможливо пояснити людську свідомість і людське «Я» без розуміння світу 3, і тому ж не можна інтерпретувати ні світ 3 як лише вираз світу 2, ні світ 2 як просте вираження світу 3» (Карл Поппер. «Знання та психофізична проблема. На захист взаємодії»).
Тобто, реальність проявляється як сукупність взаємозалежних комунікаційних процесів та подій.
***
Саме це з успіхом в подальшому застосовував у біржовій грі Джордж Сорос, присвятивши своє життя як спекуляціям на фінансових ринках,так і поширенню ідей «відкритого суспільства», назвавши це «теорією рефлексивності фондових ринків».
В своїй книзі «Алхімія фінансів» він стверджує, що економіка та фондові ринки не відображають реальності, оскільки на них впливають мислячі учасники, дії яких, в свою чергу, впливають на результати.
Трейдери і інвестори приймають рішення про купівлю та продаж цінних паперів, виходячи з очікувань цін у майбутньому. Кожен готовий вкласти свій капітал у той інструмент, який принесе прибуток.
А оскільки очікування – категорія психологічна, на них можна здійснити певний інформаційний вплив.
Відповідно настрої та очікування окремо взятих учасників ринку відображаються у характері ринкових операцій.
Сорос порівнює фондовий ринок із конкурсом краси, де переможцем стає не найкрасивіша учасниця, а та яку більшість людей вважає красивою.
І він дає ключові секрети для цього:
1. Необхідно усвідомити, що фондові ринки відображають не факти, а упередження учасників. Потрібно зосередитися на психології та навчитися розуміти, як ірраціональна поведінка інвесторів впливає на ринкові тенденції.
2. Не важливо, правильне чи неправильне рішення ви приймаєте. Важливо лише те, скільки грошей ви заробили або скільки втратили внаслідок тієї чи іншої дії.
3. Той факт, що теза (думка ринку) є помилковою, не означає, що ми не повинні інвестувати в неї доти, доки інші люди вірять у неї.
4. Найкращий час для того, щоб «зробити гроші» – це хаос на фондовому ринку. Найкращий спосіб заробити на фондовому ринку — грати на непорозумінні одних і бажанні щось змінити інших.
Тому перше положення «теорії рефлексивності» Джорджа Сороса говорить – важлива не подія, а думка людей про цю подію.
І друге – можливість створення цієї думки. Яка здійснюється шляхом її коригування через ЗМІ для масового поширення та експертів для цільової аудиторії.
***
Карл Поппер. Соціальна теорія.
В своїй праці “Відкрите суспільство та його вороги” він ділить суспільства на два основні види – «відкрите суспільство» та «закрите суспільство» (the «open» society and the «closed» society) .
– «Відкрите суспільство» засноване на центральності індивіда.
Таке суспільство відкидає всі форми Абсолютного, тобто воно є «відкритим» саме за рахунок центральності індивіда та його різноманітних варіації без жодних меж, мети та сенсу. В такому суспільстві індивід є «вільним» від будь-якої ідентичності та обов’язкових видових ознак.
– Другий тип – «суспільство ворогів відкритого суспільства».
Поппер називає його «закритим». Його вороги – це ті, хто виступають проти центральної позиції індивіда та виступають за різноманітні моделі, засновані на Абсолютному. А оскільки Абсолют вторгається у сферу індивідуального, диктує цілі та завдання, встановлює догми та норми та обмежує індивіда, то таке суспільство втрачає якість «відкритості» та перспективу вільного розвитку у всіх можливих напрямках.
Саме виходячи з прийняття або заперечення «відкритого суспільства» Поппер оцінює ті чи інші політичні, соціальні та філософські вченням.
На його переконання «виправданням» закритого суспільства та тоталітаризму займалися Геракліт, Платон, Аристотель, Гегель, Маркс, Шелер, Шеллінг, Шпенглер, Мангейм, Вайтхед, Тойнбі…
Але це лише перший ешелон лжепророків. Інші занадто дрібні для історії, тому Поппер скопом вказує на те, що робило суспільства «закритими» – це численні ірраціоналістичні течії, а головне – релігії.
Все що їх об’єднує – запереченням «відкритого суспільства» та центральності індивіда.
Таким чином попперівське «відкрите суспільство» являє собою кінцевий результат індивідуалізму, перетвореного на ідеологію та здійснюваного у конкретній політиці.
Недарма Джордж Сорос назвав свою мережу Open Society Foundations.
На закінчення.
Не забуваймо, що Поппер вказував на те, що «відкрите» суспільство може згодом еволюціонувати в «абстрактне».
Цитую: «Властивості «абстрактного суспільства» можна пояснити за допомогою однієї гіперболи. Ми можемо уявити суспільство, в якому люди практично ніколи не зустрічаються віч-на-віч. У такому суспільстві всі справи здійснюються індивідами у повній ізоляції, і ці індивіди зв’язуються один з одним за допомогою листів або телеграм та роз’їжджають у закритих автомобілях. (Штучне запліднення дозволило б навіть розмножуватися без особистих контактів.) Таке вигадане суспільство можна назвати «абстрактним або безособовим суспільством».
