Полеміка

Арабська віддяка за українську гостинність…

Цього літа в Україну приїхали десятки тисяч туристів із Саудівської Аравії та інших нафтових країн, бо в першу чергу Англія, а тепер і ЄС через карантин не хочуть їх приймати, не зважаючи на гроші, які вони із собою привозять. Інша справа – українці, які за гроші і косоворотку вдягнуть і защебечуть солов’ями на “великом могучем”, а ліберел-толерасти та грандоїди Сороса, мабуть, гобтові б були їх і на ПМЖ прийняти (за інсайдерською інформацією кілька тижнів тому араби перекупили 56 га землі у Верховинському районі, що на Прикарпатті, викуповують у власність номери в готелях та будиночки – деталі згодом після журналістського розслідування). Фактично усі, кого коли-небудь українці вітали із хлібом-сіллю: москалі, поляки, австро-угорці, німці, совіти – сідали “хитрим хохлам, які себе перехитрили”, на голову, і то на довго…

А ось у готельєрів, які їх приймали, залишилося двоїсте враження.

У соціальних мережах багато негативних відгуків ( у тому числі від родини відомих українських літераторів Андрухович, яку з собакою, брудною для арабів твариною, тримали зачиненими в номері Буковелю, поки туристи-араби їли на вулиці, – читайте про це наприкінці даної статті), які  Українські журналісти нарешті таки спробував з’ясувати, наскільки правдиві ці історії.

Перше: якщо арабам щось не сподобалося в тому чи іншому готелі, вони починають “спамити” його рейтинг.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.
Чутки про погані відгуки на booking від арабів налякали багатьох власників готельного бізнесу в туристичних містах України.

Ось кілька яскравих випадків, які нібито сталися з арабами в Карпатах. Ці історії розповіли йому очевидці.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

У п’ятимісний номер готелю, назви якого власники попросили не зазначати, заселилася родина з 16 осіб. Саудівці відмовилися доплачувати або виселятися, з ними не могли нічого зробити.

Господиня іншого готелю з Космачу розповідала, що її арабські гості у дворі поставили балон із газом і почали смажити баранів і готувати рис із запашними спеціями. Крім того, вони дуже багато і голосно молилися, чим заважали іншим відпочивальникам.

Річ у тім, що з 19 по 23 липня відзначається важливе мусульманське свято Курбан-байрам, під час якого потрібно принести в жертву вівцю або барана.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Інцидент з жертвопринесенням був також в апарт-готелі Ribas Karpaty. Там родина арабів здивувала персонал тим, що барана зарізали за всіма релігійними правилами просто в номері.

Ще були випадки з “безплатною” кавою в ресторані. Якщо офіціанти не встигають перехопити арабів на виході, то вони не платять за напої або удадуть, що нічого не розуміють.

Адміністраторка готелю Diamond Hotel Spa Resort (Буковель) повідомила, що араби залишають брудні номери, а ось сусідні з ними готелі скаржаться на зіпсовані меблі.

Ну, я нічого не можу сказати. У нашому готелі вони нам меблі не псували, такого не було. Номери залишають трошки… ну, набагато бруднішими порівняно з гостями з України. Прибирати потрібно більше, але у мене скарг на таких гостей немає“, – відповіла управителька Diamond Hotel.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Адміністраторка також поділилася, що жодних штрафів для арабських туристів вони не вводили й меню майже не змінювали.

Ми пробували вводити баранину в меню, але зазвичай вони більше їдять фастфуд: піцу, бургери. Українською кухнею вони не дуже цікавляться“, – додала вона.

До того ж відпочивальників із Саудівської Аравії також не цікавлять СПА, басейн, сауна і джакузі. За словами працівників готелю, їм більше подобається подорожувати та самим гуляти горами.

Вони проводять мало часу в готелі, надають перевагу активному відпочинку. З ранку вони їдуть, а ввечері повертаються. Цікавляться екскурсіями Буковелем і походами в гори“, – поділилася адміністраторка.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Однак загальне враження від напливу арабських туристів у буковельських готельєрів залишилося переважно негативне, але боячись власників, не вдаються у подробиці.

Я не можу сказати нічого поганого стосовно їхньої поведінки. Я не помітила, щоб відпочивальники навіть курили в номері. Були туристи з Еміратів. Гості дуже хороші теж. Звісно, вони відрізняються. Але якщо всіх оцінювати за п’ятибальною шкалою, то їм п’ять“, – підсумувала управителька Diamond Hotel Spa Resort.

У MK Resort (раніше – “Магія Карпат”) категорично відмовилися коментувати поведінку арабів, а в Mountain Krystal сказали, що у них відпочивають тільки українці.

Відгукнулися про пожильців із Саудівської Аравії і у львівському Gruner hotel. За словами менеджерки, жодних подробиць про поведінку арабів у готелі вона не може розповісти. Хоча зазначила, що певні інциденти все-таки трапилися, але вони вирішили про це промовчати.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Дещо відбувалося, але ми б цю інформацію не афішували, бо це, в принципі, сталося, і цього вже не уникнути“, – заявила менеджерка готелю.

Що пишуть у мережі українці про арабських туристів

  • “Специфічні вони досить. Часто безцеремонні на наш менталітет. Досить нахабні. Працівникам готелів нелегко з ними, але це таке, гроші не пахнуть;

  • Нещодавно звернула увагу, як багато стало людей арабських національностей у центрі Києва. Не могла зрозуміти, чому. У кожному кафе, торговому центрі можна побачити сім’ї з жінками в хіджабах і купу дітей… Полюбляють приходити на дитячий майданчик, уважно спостерігати за дітьми та мамами, особливо за дівчатами-підлітками, щось голосно обговорювати не зводячи очей. І начебто нічого, але весь двір в очікуванні небезпеки, виникає одне бажання – забрати дітей та піти самій подалі” (не забуваймо, що у частини арабів, як і талібів, дівчат вже 8-річному віці примусово, часто за кілька баранів, як той, якого потрошили у готельному номері, віддають заміж і розпочинають із ними статеве життя);

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

  • Яка ганьба! На рівні приїжджих туристів-арабів ми, жителі Прикарпаття, просто жебраки. Адже ціни підганяють під них. Ну, і далі пішло-поїхало – вивіски, меню тощо. Нудотно!“;
  • “…Ми відпочивали з сім’єю – були шоковані, як після сніданку, в досить дорогому і гарному готелі ці “гості” залишали за собою загиджені скатертини й меблі. Мені на це бридко дивитись. Працівники готелю і взагалі місцеві жителі жаліються на низьку культуру цих горе-туристів“:

І на сам кінець найцікавіша і найпоказовіша історія, яку повідомляє ІА Збруч та ін. вітчизняні ЗМІ: Сім’ю Софії Андрухович (родину відомих українських літераторів) з собакою, брудною для арабів твариною, тримали зачиненими в номері Буковелю, поки туристи-араби їли на вулиці:

У нашій частині світу, як правило, хто платить, той і замовляє музику. А оскільки чужої музики навколо іноді аж забагато, то часто здається, ніби платить хто завгодно – тільки не ти. Гірше було би тільки в одному випадку – якби не платили. А оскільки платять, знову-таки, не тобі, то як не обертай цей одіозний принцип, саме ти, голубе, все одно врешті-решт залишишся сам на сам із чужими звуками. І нема на те ради.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Не люблю тем, які містять потенційний простір для ксенофобії чи ресентименту. Втім, як показує практика, безпечних тем нині взагалі не існує. Спробуйте написати у Facebook свій рецепт борщу – і самі все побачите. Була би людина, а провина знайдеться. Зате існує той самий хрестоматійний принцип з грішми й музикою. Хтось її вже вкотре замовив. Метафорично висловлюючись, певна річ, бо в цій конкретній історії про музику нібито й не йдеться.

Віднедавна українські Карпати, зокрема їхній найдорожчий курорт Буковель, переживають досить-таки масовану туристичну інвазію людей з Аравійського півострова. Їх можна зустріти всюди. Вони скуповуються в тих самих супермаркетах, мешкають у тих самих готелях, плавають у тих самих басейнах, їдять майже ту саму їжу мінус свинина. Їхній беззаперечний і величезний плюс у тому, що вони – у прямому сенсі – не замовляють музику й поводяться підкреслено тихо. Як правило, це сімейні чоловіки з ґроном дружин, сестер і дітлахів, які намацали тут свою золоту рекреаційно-відпочинкову жилу. Тут багато зелені та води, люди навколо, хоч і невірні, але мирні, а жодним клеш оф сівілізейшнз і близько не пахне. Якщо ж додати до переліку вельми ліберальні правила перетину українського кордону в ці непевні ковідні часи, то приїхати сюди на кілька тижнів сам Бог велів. Точніше, Аллах.

Вони – точнісінько так само, як і ми – знайшли особливу принадність у речах простих. Наша відмінність лиш у тому, що вода з небес для них – диво, а для нас – рутина. “Ця вода просто собі тече”, – захопливо повідомляє аравійський турист своєму другові через смартфон, стоячи над гірською річкою, немовби спостерігає за якимось неймовірним дивом. Ти можеш розділити його радість лише частково. Проте – хоч я й усвідомлюю, що виросли ми на різних культурно-історичних і географічних ландшафтах, – прагнемо цього довколишнього буяння зелені та прохолодних серпневих вечорів ми з ним рівною мірою. Ми – бо тікаємо з розпечених і задушливих міст, вони – бо тікають від своєї вічної жовтизни пісків і браку води. Ми з ними тут чужі – хоч і по-різному. Але й рівні також. Наша рівність перед елементарними проявами місцевої природи і такими ж простими правилами мирного співіснування – те, що залишається поза дужками і, безперечно, нас об’єднує як нестійку соціяльну групу заїжджих туристів. Клопоти з рівністю починаються якраз тут – у спільному перебуванні в одній структурі готелю чи ресторану.

Ми нібито однаково “замовляємо музику”, однаково за все заплатили і сподіваємося однакових речей вкупі з однаковим ставленням. Жоден із проявів їхнього приватного й інтимного життя мене особисто жодним чином не зачіпає. Ну, бо що таке полігамія – точніше, полігінія – як не освячений століттями традиційний спосіб існування чоловіків у мусульманській культурі? Як щось таке можна не толерувати, коли воно ні прямим, ні опосередкованим чином тебе не стосується? Він просто мешкає в сусідньому зрубі з двома дружинами. А приїхав би з трьома-чотирма, то й на здоров’я.

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

Але от ви вийшли зі своїх зрубів повечеряти. Він зі своїми двома дружинами і ти зі своєю родиною. Чи можлива тут ситуація, яка призвела би до клеш оф сівілізейшн із твого боку? Ні й ще раз ні. Тебе все задовольняє – особливо відсутність гучної музики і нарочитий спокій, який ширяє над усіма нами.

От саме з нарочитості цього спокою все й починається. Бо те, що задовольняє тебе, раптом ні сіло ні впало не задовольняє спочатку їхнього шестирічного хлопчика, який, наче нажахане оленятко перед лицем наглої смерти, демонстративно затуляється поліетиленовим пакетом від твоєї дружини, потім одну з його жінок, яка таки врешті-решт ловить на собі чийсь небажаний чоловічий погляд (“Подайте нам якусь ширму”), потім його, отця сімейства, якого не задовольняє твій “нечистий” собака в дружньому до собак готелі, тому ти мусиш зачинити його на всі замки в хаті, поки панове вечеряють на лоні… Пакет незадоволень і претензій до навколишнього контексту розширюється й розбудовується з кожною новою життєвою ситуацією. Але тут знову постає кляте питання про ксенофобію і ресентимент: де та межа, за якою їхні претензії до нас таки нарешті пройдуть точку неповернення? Де та тонка риска, за якою погляд на одну з його дружин буде розцінений не як випадковий, а як навмисний, пожадливий чи й хтивий? Де, зрештою, та цитата у їхній Святій Книзі, яка дозволить їм, наприклад, убити мого собаку, який знічев’я приблукав на їхній поріг чи – бережи його Господь, що всіх нас створив, – помахав комусь із них хвостиком?

Я й уві сні не зміг би уявити дзеркальної ситуації. Тобто я не бачу для себе можливости приїхати в сонячний Ер-Ріяд зі своїм реєстром уявлень про світ і вказувати їм, як вони мусять жити, дивитися на жінок чи хатніх улюбленців. Не бачу можливости зламати – хоч словом, хоч жестом, хоч ділом – їхній традиційний триб життя. Я його поважаю і толерую, хоч, може, до кінця й не розумію.

Але цього досить. Поваги і толерантности з мого боку досить. Я в себе вдома. Це мої цвинтарі з хрестами, мої церкви, мої люди, моя культура, зрештою. То чому це я мушу ховати очі від його жінки? Я мушу зненацька оволодіти витонченим мистецтвом ховати погляд? Чому моя дружина мусить почувати себе прокаженою у власній країні? Невже європейська жінка мусить улягати перед світом правил невідомого традиційного суспільства? Чому мій собака не має права побігати по лужку через те, що їхній Пророк тримав на руках кота?

Реклама. Прокрутіть вниз, щоб читати далі.

І все це аж ніяк не риторичні питання, а реальна розгубленість перед конкретною міжцивілізаційною проблемою, де одні приїздять до інших і починають ладнати довкілля під свій копил, а інші, місцеві, як бідні родичі, повинні вирозуміло хитати головою і схилятися перед світом чужих приписів і заборон, яких не знають і знати, взагалі-то, не мусять. І – головне – де знайти між нами modus vivendi й у якій книзі нам його разом пошукати? Я вже практично почав пошуки. Поки що без результату. У Гантінґтона, до речі, не знайшов.

За матеріалами своїх журналістських розслідувань та вітчизняних ЗМІ, соцмереж

©2013-2020 "За Лаштунками". Всі права застережено. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання на видання "За Лаштунками" не нижче другого абзацу. Для інтернет-видань обов’язкове пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.

Політика Конфіденційності

Exit mobile version