У Росії вийшов в прокат фільм про Зою Космодем’янську, реальна історія якої далека від героїчної міфології.
Російське суспільство вже досить давно знаходиться в прикордонному, сюрреалістичному стані, коли йому згодовують помилкові, міфічні, часто деградовані образи, якими слід пишатися і які слід беззаперечно почитати. Самий виразний і кричущий культ, це культ радянської епохи, сталінізму і православ’я, яке в СРСР саме в період Сталіна було остаточно знищено, а пізніше відроджено як інструмент спецслужб зі стеження і контролю за населенням країни.
А тому і немає нічого дивного в тому, що на тлі вкрай абсурдних пропагандистських фільмів останнього часу, на небосхил російського кінематографа, що давно себе дискредитував, вийшов фільм “Зоя” – про Зою Космодем’янську. Причому цей фільм зараз рекламують не тільки ЗМІ, причетні до кінематографу в РФ, але і задіяний пул журналістів і “балакучих голів”, які взагалі ніколи раніше не висловлювали своєї думки про той чи інший викидень російської кіноіндустрії.
ЧИТАЙТЕ ДО ТЕМИ:
- В Україні скасовують заборону на російську кіно- та книжкову агітацію…
- Не “НАШ” – їхній, а чия Нацрада, треба дивитися по результатах…
- “Друг України” Навальний написав передмову до книги терориста ДНР, надрукованої в США
Більш того, спеціально для Владіміра Путіна, який без малого вже як рік переховується в бункері в Ново-Огарьово, був організований ексклюзивний показ цього фільму.
Розкрию секрет, хоча він таким є не для всіх – я кіноман. Кінематограф це моє друге життя і я намагаюся не пропускати повз увагу практично всі кіноновинки, з відповідними висновками про те, що ж це насправді було. І фільм “Зоя” не втрачу з виду, будьте впевнені. Але поки я його не дивився, хотів би трохи нагадати про те, про кого цей фільм.
Отже, Зоя Космодем’янська це дівчина диверсант, страчена нацистами в листопаді 1941 року в віці 18 років, за свою диверсійну діяльність і стала першою жінкою Героєм Радянського Союзу, відзначеною цим званням в ході Другої світової війни.
Але в дійсності, Зоя Космодем’янська ніякий не герой і в принципі людина, з якої створили героїчний образ виключно для потреб пропаганди того періоду. Наприклад, як це було з Надією Савченко в Україні. Коли країні потрібен був сильний жіночий образ, така собі Жанна Д’Арк місцевого розливу, але її – немає і доводиться імпровізувати. І Зоя в 1941, точно так само як Надя в 2014, стали елементами цієї імпровізації.
Але, за що ж Зоя була нагороджена зіркою Героя СРСР? Вона пустила під укіс стратегічно важливий потяг нацистів? Ні. Вона вбила високопоставленого нацистського офіцера? Ні. Вона підірвала ставку ворожих військ? Ні. І відразу зазначу, за весь час своєї диверсійної діяльності вона не вбила жодного нациста!
Так чим же займалася Зоя? А Зоя виконувала наказ ставки №428 від 17 листопада 1941 року, згідно з яким всі населені пункти на відстані 40 – 60 кілометрів від лінії фронту, а так само 20 – 30 км по ліву і праву сторони від доріг підлягають знищенню – спаленню. Тобто, грубо кажучи, улюблена з часів Російської імперії (згадайте історію війни 1812 року) тактика випаленої землі. Тактика, як вже доведено, що не стільки шкодить наступу ворожих військ, скільки самій стороні, що обороняється.
Але божевіллю хоробрих здавна прийнято співати хвалебні пісні, а тому – глава держави сказав спалити, тому – спалити!
Благо, даний наказ ставки буксував і багато хто, неймовірно, але його саботували. І чимало диверсійних груп, які закидалися в тил ворога (причому з мінімальним запасом продовольства і боєзапасом, що виключало їх виживання навіть без зіткнення з ворогом) для виконання саме цього наказу, просто здавалися!
Але Зоя була не такою. Зоя була фанатичною і з усією відповідальністю взялася за виконання бойового завдання – спалити 10 населених пунктів Аношкіна, Грібцово, Петрищевому, Усадково, Ільятіно, Грачов, Пушкіно, Михайлівське, Бугайлово, Коровін протягом тижня! З урахуванням того, що це був листопад, подібні дії прирекли б на голодну і холодну смерть не стільки нацистів, які на той момент мали справне матеріально-технічне постачання, скільки самих мешканців цих сіл!
Як я писав вище, від усвідомлення того, що своїми діями ти прирікаєш ні в чому невинних людей на голодну і холодну смерть, деякі диверсанти відразу здавалися. Наприклад, як Василь Клубків товариш з диверсійної діяльності Зої.
Зоя ж без сумніву і докорів сумління особисто спалила в селі Петрищево 3 будинки, що належали сім’ям Карелових, Солнцевих і Смірнова.
Наступного дня при спробі підпалити сарай Свірідова диверсантку схопили. Її й справді катували під час допиту, і вона дійсно не видала нацистам ніякої особливо цінної інформації. І ось тут найцікавіше в цій до гіпертрофованості пафосній історії про радянську героїню Зою, яка не здала своїх.
Космодем’янська НЕ розкололася не тому, що вона була стійкою до болю партизанкою, зовсім ні. Це тільки в ура-патріотичному кінематографі під тортурами не видають секретів, а в житті ламаються – всі. Практично всі, за рідкісним винятком. І цим винятком є люди з психічними розладами. І Герой Радянського Союзу Зоя Космодем’янська була з таких.
Після розвалу СРСР, коли розкриття архівів було в тренді, а свобода слова в Росії була саме свободою слова, а не потворною пародією на неї, була опублікована стаття про те, що в період з 1938 по 1939 рр Зоя Космодем’янська неодноразово проходила обстеження в Провідному науково-методичному центрі дитячої психіатрії та лежала в стаціонарі в дитячому відділенні лікарні ім.Кащенка з підозрою на шизофренію.
А в 2016 році Андрій Більжо опублікував матеріал-дослідження по “героїчних подіях” тих далеких днів з невтішним для ура-патріотів висновком – передсмертний подвиг Зої Космодем’янської є кататонічним ступором з мутизмом, в який вона впала після полону.
Багато ура-патріотів старанно спростовували факт шизофренії Зої Космодем’янської, всіляко захищаючи свою героїню. Але важливий ще один момент, який вкрай складно спростувати навіть патріотично налаштованим фанатикам, а саме – в 1940 році Зоя перенесла гострий менінгіт, який лікувала в Боткінській лікарні. А що таке гострий менінгіт і наскільки він руйнівно діє, при несвоєчасному лікуванні на клітини головного мозку, прекрасно відомо. А якщо цей мозок схильний ще й до шизофренії …
Фактично, сліпий фанатизм, з яким Зоя Космодем’янська безжально палила будинки простих сільських жителів, а потім “стійко” витримала тортури і “гордо” зустріла свою смерть від рук нацистських окупантів – все це результат її запаленого, хворобливого розуму.
До речі, навіть щодо тортур Зої радянська пропаганда створила цілий міф, а саме, що її катував особисто командир 332-го піхотного полку 197-ї піхотної дивізії підполковник Людвіг Рюдерер. А за розпорядженням особисто Сталіна, в помсту за страту Зої Космодем’янської, солдатів 197-ї дивізії, які здавалися в полон, розстрілювали на місці, в тому числі і Людвіга Рюдерера. Хоча Людвіг Рюдерер помер в 1960 році в ФРН, але про це радянським громадянам ніхто не розповідав, підтримуючи і далі брехливу міфологію героїні.
Ось власне така реальна історія героїні, що представляє собою яскравий приклад фанатичного шизофреніка, готового вбивати й палити будинки в ім’я партії, без будь-якого сорому. Як це було в 1917-1923 в період “Червоного терору”, коли сотні тисяч радянських і не радянських громадян були розстріляні за те, що вони належали до іншого класу. Як це було в 1921-1922 під час голоду в Поволжі, коли більшовики просто розграбували селян. Як це було в 1932-1933 на території окупованої СРСР України, коли був влаштований масштабний геноцид населення за допомогою того самого грабежу населення, що призвело до Голодомору з мільйонними жертвами. І безліч, безліч інших прикладів …
Зрозуміло, в період Другої світової війни було серед громадян СРСР величезну кількість прикладів людського подвигу, самовідданого пожертвування. Але Зоя Космодем’янська не з таких. Зоя це фанатична шизофренічка, яка рівним рахунком не зробила нічого такого, чим насправді варто було б пишатися.
Хоча для сучасної, шизофренічною пропаганди Росії, спрямованої на масове отупіння населення і героїзацію наброду, черні і покидьків, таких як якісь “Моторола”, “Гіві”, ПВК “Вагнер” і іже з ними, така героїня дуже навіть добре вписується в загальну концепцію.
Як відобразить фільм “Зоя” цю темну і реальну сторону “героїні”? Думаю, ніяк. Але кінематографічна складова даного “шедевра” це вже зовсім інша історія, а ось реальна історія про хвору людину, зведеному в ранг культу, прозвучала буквально щойно.
Скільки ж через часто беззмістовні подібні дії радянських партизанів та диверсантів німцями було показово страчено мирного населення підрахувати не може ніхто, бо цифри ведуться на мільйони…
