У 15 річницю вторгнення росії в Грузію прем’єр-міністр Грузії Іраклій Гарібашвілі заявив, що «уряд, як і раніше, прихильний до мирного шляху відновлення територіальної цілісності та возз’єднання країни».
«Минуло 15 років від початку серпневої війни 2008 року. Сьогодні для всіх нас особливий день — російська військова агресія призвела до великих людських жертв, насильницького переміщення мирного населення та тимчасової окупації наших територій, що й досі залишається головним викликом для суверенітету та подальшого розвитку нашої країни», — написав він у Facebook.
- Грузинські байки про “другий вагнерівський фронт” на курортному Кавказі
- Орбан став “найкращим другом” грузинського прем’єра і спікера…
За його словами, «уряд, як і раніше, прихильний до мирного шляху відновлення територіальної цілісності та возз’єднання країни».
«Нами рухає непохитна віра в те, що мирна, єдина, сильна, розвинена Грузія — це найкраща перспектива для грузинів, осетинів, абхазів і всіх народів, які проживають на нашій землі, і ми робимо все, щоб ця мета стала реальністю найближчим часом», — заявив він.
- Влада Грузії ще раз показала свій страх перед росією
- Поклади газу в 16 млрд кубометрів виявлені в Грузії, – чекаємо нової спецоперації росії?
У серпні 2008 року збройні сили рф вторглися на територію Грузії. У ніч на 8 серпня 2008 року Грузія заявила про обстріл грузинських сіл з боку невизнаної республіки Південна Осетія та про кілька провокацій проти офіційної влади.
Після цього у Тбілісі анонсували відновлення конституційного порядку у самопроголошеній республіці.
Грузинська армія здійснила наступ і зайняла більшу частину Цхінвалі – головного населеного пункту Південної Осетії.
російські війська безпосередньо втрутилися у цей внутрішній конфлікт, причому російські пропагандистські ЗМІ звинуватили Грузію у цілеспрямованому обстрілі Цхінвалі.
Раніше:
11 червня 2021 року Європейський суд з прав людини поновив розгляд позову Грузії з вимогою визнати російську федерацію відповідальною за тимчасову окупацію території країни й утиски етнічних грузинів. Тбілісі вимагає встановити відповідальність москви за порушення кількох статей Європейської конвенції з прав людини.
27 квітня 2022 року прем’єр-міністр Грузії Іраклій Гарібашвілі заявив, що його країна не планує силового звільнення від росіян тимчасово окупованих Абхазії та Цхінвальського регіону в Південній Осетії. І це попри те, що для цього склалися досить сприятливі умови, адже наприкінці березня минулого року, агресор перекинув частину своїх військ із тимчасово окупованих районів Грузії для посилення окупації України.
У липні 2022 року президент Грузії Саломе Зурабішвілі звинуватила росію в анексії через її наміри забрати в користування на 49 років «державну дачу» в місті Бічвінта (Піцунда) на території окупованої Абхазії.
Довідково:
на фото друг Помаранчевого Майдану в Україні і Ющенка, “соратниця” Саакашвілі – Ніно Анзорівна Бурджанадзе (груз. ნინო ბურჯანაძე; нар. 16 липня 1964, Кутаїсі, Грузинська РСР, СРСР) — грузинська політикиня. У період із 23 листопада 2003 по 25 січня 2004 року була виконувачкою обов’язків президента Грузії, 28 березня 2004 року обрана головою грузинського парламенту. Очільниця політичної партії «Демократичний рух — Єдина Грузія».
Після вторгнення у Грузію рф відразу зайняла проросійську позицію. Підтримала анексію Криму росією, 16 квітня 2015 р. Бурджанадзе заявила в ефірі телеканалу «Імеді»:
“Факт, що Крим сьогодні є частиною росії і більше ніколи він не стане частиною України. Українська влада при певному потуранні Заходу допустила радикальні і принципові помилки, наслідком яких стали події, що розгорнулися в Криму. Сьогодні факт, що міжнародне співтовариство взагалі забуло про Крим це факт, що більше жодна держава не говорить про Крим”
Відгуки про діяльність Н. Бурджанадзе. Ось, що казала про неї покійна нині Валерія Новодворська, російська дисидентка, політична діячка, правозахисниця: “Ніно Бурджанадзе — національний зрадник, яка всі коридори російські виходила, скаржачись на Грузію. Вона не погребувала з’явитися в країну, яка є окупантом Грузії. Це все одно, що якби хтось із англійських політиків під час Другої світової війни поїхав у Берлін, щоб Гітлеру скаржитися на Черчілля“
